На головну
Текст пісні · Українська

Суцільна проза

Про страх порожнечі, коли з душ обсипається емаль, і про любов, яку тримають навіть ціною себе.

Пісня про любов як вівтар

Я всім богам віддам себе на страту,
Зітну свій вік на їхнім вівтарі.
Лиш не впускай у дім таку утрату...
Я сам піду. Але не в цій порі.

ПриспівЯ так боюсь сліпої порожнечі,
Коли із душ обсиплеться емаль.
Я сам зітну тобі крилаті плечі,
Тебе благаю, відклади ту сталь.

Я ангелам твоїм служити буду,
Я стерегтиму душу: є чи ні?
Аби лиш зберегти оцю облуду,
В якій я сам палю себе на дні.

ПриспівЯ так боюсь сліпої порожнечі,
Коли із душ обсиплеться емаль.
Я сам зітну тобі крилаті плечі,
Тебе благаю, відклади ту сталь.

А може, ти не істина остання?
І є ще інші у людській юрбі?
Навіщо цей вівтар і катування?
Навіщо я вбиваюся в тобі?

ПриспівЯ так боюсь сліпої порожнечі,
Коли із душ обсиплеться емаль.
Я сам зітну тобі крилаті плечі,
Тебе благаю, відклади ту сталь.

Лишився віск та попіл від благання.
Я сам піду, коли вогонь мій згас.
Але сьогодні, в ніч оцю розстання,
Дозволь мені вмирати біля нас.

Дивитися на YouTubeУсі пісні

Інші тексти